Презентація завуча школи

АНОТАЦІЯ

Тема досвіду: Використання інтерактивних методів навчання на уроках

                         української мови та літератури

Автор досвіду:  Гелета Ольга Мар’янівна, вчитель української мови та

                             літератури

Адреса досвіду: Мостиська Друга загальноосвітня школа I-II  ступенів

     Гелета Ольга Мар’янівна - учитель української мови та літера­тури, кваліфікаційна категорія” спеціаліст першої категорії ”.  

    Вчитель-практик, який володіє сучасними технологіями навчання і виховання, бажанням вчитися та вмінням постійно самовдосконалюватися, творчим підходом до вирішення навчальних цілей.

     Кожен урок української мови - це творча праця вчительки і учнів.

     В основу своєї педагогічної діяльності поклала ідею «Використання інтерактивних методів навчання на уроках  української мови та літератури».

     Застосовує інтерактивні методи на уроках, на яких учні вчаться осмислювати отриману інформацію, трактувати її, застосовувати в конкретних умовах, водночас розуміти суть речей, уміти висловити думку, відстоювати свою позицію, співпрацювати в групі та колективі. Таким чином створюються умови для високоякісного засвоєння навчального матеріалу, розвитку здібностей учнів, їх соціальної та громадянської компетентності, виховання гармонійної особистості.

     Вчителька глибоко вивчила теоретичні джерела з цієї проблеми, і у своїй роботі використала передовий педагогічний досвід, форми і методи для її реалізації.

  Цій меті підпорядковує організацію роботи над проблемою.

  Вчитель формує в учнів національну свідомість, любов до рідного краю, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави.

              Створила власний блог: olha.heleta@gmail.com(blogspot.com)

    Рекомендується для поширення серед педагогів школи.

        Міністерство освіти і науки України

                                           

                                           Відділ освіти Мостиської  районної адміністрації

                                            Мостиська Друга загальноосвітня школа І-ІІ ст.

                                                                     Пошуково-дослідницька експедиція

                                                                    «Герої не вмирають»

                                                                     напрям: краща пошуково-дослідницька                                                     

                                                                     робота про життя та діяльність воїнів,    

                                                                     які загинули під час бойових дій на     

                                                                     Сході України вихідців із Львівщини

                                

                Великий воїн і солдат

    

  

       

                                                           ^{2016 р}

    ^{Дані про авторську групу:}

                  ^{1.   Стасишин  Марія Вікторівна учениця 9 класу}

                  ^{2.    Кожевнікова Оксана Сергіївна учениця 9 класу}

       ^{3.   Козак Оксана Олегівна  учениця 9 класу}

       ^{4.   Чапська Вероніка Вікторівна учениця 9 класу}

       ^{5.    Коваль Віктор Ігорович учень 6 класу}

         ^{Мостиська Друга ЗОШ  І-ІІст.}

         ^{с. Мостиська Другі}

         ^{Мостиський район}

  

  ^{Керівник роботи:} 

            ^{Бук Ганна Михайлівна, вчитель історії, тел.0974232520}

  

       

    ^{Муштук Богдан Миронович народився 28 травня 1983 р. в с. Мостиська Другі , Мостиського району Львівської області в простій робітничій сім’ї.}

     ^{Почав відвідувати дитячий садок з 01 вересня 1988р. по 30 травня 1989 р.}

     ^{у 1990 р. пішов у перший клас Мостиська Другої ЗОШ І-ІІ ст., яку закінчив у 1999 р.}

     ^{З 1999 р. по 2001 р. навчався у Волицькій ЗОШ І-ІІІ ст.}

     ^{У 2002 р. закінчив Львівське  професійне училище №52.}

     ^{Працював на заводі з виготовлення бетонних плит для залізниці.}

     ^{26. 08. 2014 р. отримав повістку , а з 28. 08. 2014 р. Богдан проходив навчання на Яворів ському полігоні .}

     ^{18. 10. 2014р. Муштука Богдана Мироновича зараховують у 93- аеромобільну}

^{танкову бригаду.}

      ^{12. 11. 2014 р. героїчно загинув в с. Тоненьке (район смт. Піски) Донецької області.}

                           ^{Безтурботне дитинство Богдана.}

     ^{Мати Богдана , Муштук Ольга Михайлівна , народилась 18 березня 1952 року селі Свитазів Сокальського району, батько Муштук Мирон Дмитрович народився 01 серпня 1944 року в Медиці . Є брат Дмитро він старший в сім’ї.  Батьки дуже любили та пишались своїми  синами. Старались виховати  добрими та порядними дітьми , вчили їх з  повагою відноситись до старших , любити батьків та рідну землю,}

 ^{бачили в них опору на старості літ.}   

       ^{01 вересня 1988 р. батьки дають його в садочок . У садочку з Богданчиком так називала його лагідно  мати ,  ніколи не було  проблем,  був спокійним, веселим,  постійно слухав свою виховательку.}

    ^{Завідувачка дитсадка с. Мостиська Другі Ірина Михасяк згадує про Богдана: «Муштук Богдан Миронович почав відвідувати дитячий садок на шостому році життя}

     ^{Богдан по характеру був спокійний, врівноважений, слухняний, веселий. У нього була розвинена уява, фантазія, абстрактно-логічне мислення.}

     ^{Дитина систематично відвідувала дитячий садочок, мало хворів, належав до загальної групи розвитку. Фізичний та розумовий стан його був задовільний, мав сформовані елементарні пряви моральної поведінки в оточенні ровесників , дорослих. В дитячий садок ішов з задоволенням , приводив його батько.»}  

                             

                                 ^{Шкільні роки.}

         ^{У 1990 році пішов у перший клас Мостиська Другої ЗОШ І-ІІ ст. Першою вчителькою була Тетяна Федорівна, вона як друга мати відповідально відносилась до дітей  старалась усіма силами  навчити їх  писати, читати, рахувати, вчила  бути добрими дітьми, поважати батьків. Навчання йому давалось по-різному .}

       ^{В п’ятому класі класним керівником була Саламаха Мирослава Олексіївна . З п’ятого по дев’ятий клас Богдан навчався на середньому рівні. Він дуже любив такі предмети як: фізичне виховання , прудове навчання, любив читати художні твори, дуже уважним був на уроках.}

    ^{Спогади класного керівника: «Боляче з сумом у серці згадувати своїх учнів, які завчасно відійшли у вічність.}

     ^{Перед очима стоїть худорлявий , стрункий з великими карими очима , з чистою душею, добрим , ніжним серцем хлопчина.}

     ^{Далеко не відмінник , але життєво мудрий , любив батьків, любив друзів.}

     ^{Богдан щиро дарував посмішку і тепло всім , надзвичайно відповідальний за тих хто поруч.}

      ^{Готовий був прийти на допомогу кожному.»}

     ^{З 1999р. по 2001 р. навчався у Волицькій ЗОШ І-ІІІ ст.}

      ^{Ось як згадує про нього однокласник Михасяк Юрій: «Богдан мав непересічне вміння випромінювати позитив і чудове почуття гумору. Думаю, що за певних умов він міг би стати чудовим комедійним актором. Досі пам’ятаю його гру в шкільних виставах КВН . Він був неперевершений…»}

                                 ^{Юнацькі роки.}

    ^{Закінчивши Волицьку ЗОШ І-ІІІ ст. у 2001 році  пішов навчатись у Львівське професійно- технічне училище №52 . Відповідально відносився до навчання , не пропускав занять. Старався черпнути багато  знань з кожного заняття. Батьки пишались своїм сином і були задоволені,  що він  вибрав саме цю  професію. Знали, що  професію яку Богдан вибрав  нелегка , але їхній син не боїться труднощів і він усі труднощі зможе подолати.}

        ^{У свої юнацькі роки він і в подальшому залишався добрим, ввічливим , порядним. Був замріяний , закоханий, симпатизував багатьом дівчатам.}

         ^{У 2011 році батька нестало , весь тягар ліг на плечі Богдана та його брата Дмитра,  вони допомагали матері вусьому.   Богдан завжди пам’ятав батькову науку , що треба любити та захищати  свій рідний край, свою Батьківщину. Не міг змиритись із тим ,  що відбувалось на майдані , серце боліло за кожну убиту людину.}

        

                                 ^{Патріот України.}

        ^{Богдан отримав  повістку   26 серпня  2014 р. , він ні на хвилинку не замислився над тим: іти ,чи може якось викрутитись. Знав , що відбувається на Сході Ураїни, знав ,що різне може статись , але Богдан був так вихований , він був справжнім патріотом своєї країни.  Жаль було залишати матір, знав як важко буде переносити мати  кожен день , він говорив : «Хто якщо не я?»}

        ^{Пізніше Богдан проходив навчання на Яворівському полігоні. Там  пробув  три місяці. Навчання проходив разом з односельчанами, Півтораком Романом, Мазуркевичем Ігорем, Ванюком Сергієм, а також Хомою  Романом.}

          ^{Побратими з якими він перебував на Яворівському полігоні  згадують  , як доброго , мужнього, вольового, сміливого, який  мав дуже добре , щире та лагідне серце. У будь - яку хвилину приходив на допомогу.  Якщо було сумно знав яким чином  підняти  настрій. Таким  добрим , світлим та чистим  залишився у їхніх серцях.}   

      

    

         

                                      

                                            ^{Яворівський полігон}

                               

                                          ^{Приїзд матері до сина Ігоря}

                            З побратимом Мазуркевичем Ігорем

                            На Яворівському полігоні під час навчання

                    Трагічні події

      І ось страшна звістка прокотилась селом  Мостиська Другі , звістка про те , що перестало битись серце молодого, життєрадісного хлопця, який ще мав жити та жити  Муштука Богдана Мироновича. Він загинув 12 листопада 2014 року від розриву міни біля села Тоненьке в районі смт.Піски  Донецької області.

     Коли мали привезти тіло убитого Богдана, ніхто  не залишився байдужим, а  всім  село вийшло зустріти свого героя стоячи на колінах.

    

       

                   Мостищина зустрічає свого героя

      

                      Село зустрічає свого героя

                

 

                            Безмежна материнська біль

                          Остання путь від рідного порога

                                        На могилі у сина

                                       Прощальна процесія

     На похороні були його бойові побратими, танкісти танкового батальйону 93-ї аеромобільної бригади.

      Болить серце від того , що на цій неоголошеній війні гинуть наші діти. Але правду кажуть , що Бог забирає найкращих. Тож хай земля йому буде пухом. Герої не вмирають! Перемога буде за нами, бо з нами Бог і правда!

                  

                 Слава Україні!  Героям слава!

     

       Освячено пам’ятну таблицю загиблому в зоні АТО

                       Муштуку Богдану Мироновичу

    В неділю 8 березня в селі Мостиська Другі Мостиського району Львівської області було освячено пам’ятну таблицю загиблому в ході АТО військовому Богдану Муштуку. Таблицю встановлено на фасаді школи , де навчався солдат.

    В пам’ятному заході взяли участь рідні та друзі загиблого, школярі та педагогічний колектив школи, депутати місцевих рад, представники громади села та району, а також народний депутат України член депутатської групи УДАРу Ярослав Дубневич.

    Після освячення таблиці та панахиди за загиблим, відбулося коротке пам’ятне віче. Також , учасники заходу відвідали могилу Богдана на кладовищі, де поклали квіти й запалили лампадки.

      Громада села та гості  виконують гімн України

                              Посвячення меморіальної дошки

  Відкриття пам’ятної дошки воїну-герою Муштуку Богдану Мироновичу

      У хвилини смутку з нами разом депутат Ярослав Дубневич

   Вшанування річниці пам’яті у стінах школи

  

                                Спогади

     Спогади односельчанки Коваль Олени «Богдан…Що можна сказати про нього? Він був доброю , світлою і безобідною людиною, яка своєю присутністю несла радість і усмішку. Він ніколи і нікому не сказав жодного образливого слова, жодного разу навіть кривим оком не глянув у бік свого кривдника.

     Богдан навчався та приятелював з моїм рідним братом. Частенько бував у нас вдома. Разом з нами їв, пив, працював по господарству , їздив на відпочинок. Наша сім’я жартома називала його «братиком», адже він нам був дійсно як брат, а для моєї мами , як ще один син.

      Коли навчався у місті Львові, проживав у гуртожитку неподалік від мене, тому часто разом з братом приходив до нас на обід або вечерю .Коли мені була потрібна допомога, то Бодька був перший хто прийшов мені на допомогу.

      Пам’ятаю його погляд в цей день коли ми відпроваджували їх з рюкзаками на Яворівський полігон.

       Пам’ятаю наші що неділі приїздили на цей навчальний полігон, де ївши домашні пиріжки , Богдан з хлопцями ділився своїми успіхами та вміннями наводити координати на постріл в кабіні танка.

      Згадую той осінній день , коли Богдана і Романа Півторака відправляли зі Львова на Дніпропетровськ. Можливості я не мала в той день поїхати до них , але моя мама в той день поїхала до них і провела на головний вокзал.  Богдан до неї сказав: «Цьоця Люба , сьогодні ви нас проводжаєте , обіцяйте нам, що ви нас і зустрінете тоді , коли ми повернемося. Але не судилося його зустріти живим…

      18 жовтня 2014 році «Бодька» ввечері до мене подзвонив і сказав: «Завтра зранку нас відправляють на Донецьк. Скажи мамі всім нашим. Як зможете, то моліться за нас.» В тих його словах прослуховувалась тривога. За тиждень до загибелі він ще раз мене набрав. Ми розмовляли тоді востаннє. Через три дні зв’язку з ним вже не було.

      Звістка про його загибель для нас всіх була , як грім з ясного неба . Коли наші односельчани їхали на ніким невизнану війну , кожен з нас переживав , тривожився за кожного , але ніхто з нас ніколи не міг подумати ,що когось з них привезуть у цинковій труні.

      Смерть Богдана змінила світобачення кожного з нас . Звичайний , молодий хлопчина загинув там заради нас, заради миру і спокою. Богдан не помер. Він просто пішов жити на небо і там, будучи ангелом, він продовжує нас оберігати та захищати.»

     Спогади вчителя англійської мови Москалик Ольги Іванівни

«Справжніми патріотами , захисниками своєї Батьківщини не народжуються , вони є поруч з нами ,

      Богдан нічим не відрізнявся від своїх однолітків , особливого інтересу до навчання не проявляв. Але він був досить скромним, хлопцем , ніколи не ображав вчителів та друзів.»

     Спогади Півтораноса Василя Васильовича вчителя трудового навчання. «Богдан , навчаючись у школі , був товариським серед учнів. Хлопець допитливий , завжди усміхнений, доброзичливий. Дуже любив креслити , мав логічне мислення , швидко справлявся із завданнями. За натурою він був трохи сором’язливий , не був задиракою, тому він симпатизував багатьом дівчатам як із свого класу так із молодших класів. Ніколи нікого не скривдив , поважав старших і молодших товаришів. Хлопець любив спорт, приймав участь у змаганнях . Фізична загартованість йому допомагала в дорослому житті. Він любив Україну понад усе . Це закладено було в нього батьками , вчителями. Захищав її понад усе. За що віддав своє життя.

      Я горджуся таким героєм , одночасно і сумую , що пішов з життя такий молодий, енергійний юнак. Який міг би ще жити та жити і принести багато користі для нашої держави.»

       Спогади однокласниці Гридової Олени Миколаївни

 «Завжди з радістю згадуєш  шкільні роки, як найкращий і безтурботний час, коли всі разом , як єдина велика сім’я. Такою сім’єю був наш клас. Серед непосидючих , по-дитячому бешкетних хлопчаків , своєю скромністю і щирою посмішкою виділявся Богдан. Усі його за це любили.

     Пригадую , як він завжди був у тіні сильних, голосистих, безтурботнх хлопчаків і дівчат. Але було у нього  щось таке, що притягувало . Мабуть це зветься дружбою.

         Спогади вчителя зарубіжної літератури Гридової Валентини Олексіївни.

                                                            Це правда: кров з каміння

                                                                     Може злити дощ,

                                                                      Червона місяця хустина

                                                                       Може стерти…

       Але імена героїв не стираються у людській пам’яті. Який тяжкий спомин.

      Дев’ятий клас . Весна буяє травневим цвітом, тихо, тихо . Це учні мріють ,всі зосереджені , обличчя задумані.Вони мріють про майбутнє.  На папір лягають думки , їх вимріяна доля. У кого виходить це швидко , а хтось морщить лоб, вигадує, фантазує, я дивлюсь на них , на їх нахилені голови ,а вони чорняві , білі, десь промайне руденька голівка. Якось тривожно на душі . Ой як тривожно за них.

     Он за другою партою сидить Богдан, худенький , сором’язливий , зовсім , як билина, непомітний серед своїх однокласників. Кидаються у вічі великі карі очі, що в них? Такі очі не зрадять.

     Про , що думає , про ,що мріє? А мрія проста , приземлена _ піти працювати.

     Читаю…, а у мене розчарування. Щось відшукуєш в учнівських творах , щось  недосяжне, ефемерне. Як часто ми, вчителі , помиляємося у своїх учнях , як часто не до оцінюємо їх. Звичайних, не відмінників.

      А після школи пішов працювати . Завжди ввічливий, з великою душею і щирим серцем.

      Здається простий , а прийшла  хвилина випробувань_ і наші, як Богдан, перших  рядах , не жаліючи свого життя, віддає за нас з вами,за друзів, маму, брата.

        Не долюбив , не докохав, не догледів материнську старість . Ні, він не помер. Герої не  вмирають. Вони, живуть, із неба рідну землю захищають. І завдяки таким, як Богдан , розквітне Україна пишним калиновим цвітом.»